4 червня в Україні вшановують пам’ять дітей, які загинули внаслідок російської агресії
День пам’яті встановила Верховна Рада України у 2021 році. Дата 4 червня обрана не
випадково – цього дня у світі відзначають Міжнародний день дітей – безневинних
жертв агресії.
Від 2014 року, як зазначається у постанові ВРУ щодо пам’ятної дати, у Луганській і
Донецькій областях через збройну агресії РФ та інші дії держави-агресора загинули
щонайменше 240 дітей. А за 100 днів повномасштабної війни Росії проти України
жертвами агресивної політики Кремля та воєнних злочинів російської армії стала
щонайменше 261 дитина. Ще 463 дитини (лише за попередніми даними) – були
поранені.
За кожним обірваним чи скаліченим дитячим життям стоїть злочин російської
держави-окупанта та її армії. Нижче розповідаємо лише про кілька трагедій, які
принесла війна та агресивна політика керівництва сусідньої держави, яке цю війну
розв’язало. Важливо з часом розказати, принаймні десь задокументувати кожну таку
історію. Щоб наша пам’ять про жертв не була сухою та безіменною. Але також і задля
того, щоб за кожен злочин настала відповідальність і справедливе покарання.
Ростислав, 13 років, Київ
Ростислав із Києва мріяв, коли виросте, придбати собі машину BMW, а поки був
життєрадісною дитиною – любив ходити в МакДональдс, збирати лего і грати з
друзями у футбол. Через війну, розв’язану Росією, його мрії так і не здійсняться…
В останній день зими родина була в одному з сіл Бучанського району. Вони думали, що
в селі врятуватися буде легше. Проте опинилися під окупацією. Рашисти на очах у
рідних випустили у 13-річного хлопця снаряд довжиною 16 см та не лишили йому
жодних шансів на життя, яке Ростислав дуже любив.
“Уві сні дякую, що приходить мій синочок. Розповідає мені, як він там. – Ділиться мама
хлопчика Марина Пічкур. – Я хоч уві сні можу його обійняти і поцілувати. Нещодавно
наснилося, що він плаче і каже: “Мама, я за тобою дуже сумую”. Я теж плачу і кажу:
“Синочку, я ще трохи поживу і обов'язково прийду до тебе. Він сказав: “Добре, мамо”.
Марина розповідає, що Ростислав був золотою дитиною, добре вчився, любив
студіювати німецьку та українську мови, у грудні захистив червоний пояс з Тхеквондо,
збирав машинки Hot Wheels та мріяв про братика. Коли російський снаряд забрав
життя у її сина, Марина Пічкур була на 6-му місяці вагітності.
Поховали Ростислава у Хмельницькій області після того, як сапери забрали снаряд з
його тіла.
Кирило, 1,6 року, Маріуполь
Кирило з Маріуполя у півтора року найбільше за все любив свою маму. Він уже казав
слово “мама”, чітко вимовляв склади і взагалі був розвиненим, веселим і жвавим
малюком.
Марина Яцко, мама хлопчика, заміняла сину і тата, адже з чоловіком вони розлучились
ще перед народженням дитини, і він не бачив свого сина. На жаль, вже не побачить,
хіба на телефоні у Марини збереглись фото і відео, які жінка не хоче видаляти.
4 березня у Маріуполі обстрілювали житлові будинки. “Ми були в квартирі на окраїні
міста. Пам’ятаю, що почула дуже різкий звук, схожий на грім, побачила спалах, і мене
відкинуло на підлогу ударною хвилею. Снаряд поцілив у наш будинок. Секунд 10 я
нічого не бачила і не чула, лежала на підлозі. А коли опритомніла – побачила, що мій
хлопчик лежить на підлозі і плаче, а під ним калюжа крові. Ми відразу ж взяли його на
руки, я замотала голову бинтом, вибігли в коридор і побігли до машини мого хлопця,
вона була під під’їздом. Ми доїхали під обстрілами в найближчу лікарню за 3 хвилини.
Нас відразу прийняли до реанімації. Я чекала під палатою цілу годину, це була
вічність… Потім вийшла лікар і сказала, що в мого хлопчика смертельне поранення в
голову уламком від снаряда, і його було неможливо врятувати…” – згадує мама.
Малюк був залюбленою і довгоочікуваною єдиною дитиною Марини. Обожнював їсти
картопляне пюре зі шматочками курки, печиво, хліб, борщ. Любив пізнавати світ,
збирати пірамідки, складати мозаїку і, як більшість хлопчиків, – грався машинками.
“Він був упертим, цілеспрямованим. Якщо щось не виходило у грі – до останнього
старався досягти мети”, – каже Марина.
Хлопчика не віддали мамі, згодом поховали у братській могилі у рідному Маріуполі.
Софійка, 6 років, Херсон
Софійка з Херсону в свої 6 років дуже любила казки та вже навіть навчилась читати.
Усі навколо захоплювались батьками дівчинки та її вихованням. А вона тим часом
чекала на свого братика, здобувала перемоги на танцювальних конкурсах з Hip-hop у
Херсоні, Одесі та Києві і казала: “Як братик виросте, я танцюватиму з ним”.
Але 24 лютого війна прийшла в їхнє місто, і разом із Софійкою російські окупанти
вбили її маму, дідуся, бабусю та, щоб братик не кричав, рашисти випустили кулю у
півторамісячне дитя: “О 17:13 я подзвонив мамі і почув, як їх вбивають, – згадує
трагічні події рідний дядько Софійки Денис. – Я чув, як влучили в мою племінницю,
Софію. Моя мама почала кричати: “Це ж дитина, що ви робите!”. Чув, як було три
автоматні черги і вбивали батьків, братову дружину. Маленький Іван кричав, плакав.
Потім почув постріл – і малий замовчав. У момент, коли слухав, як вбивають моїх, я
розумів, що нічого вдіяти не можу”.
Батько Софійки Олег розповідає, що аж через годину після злочину, рідних допустили
до місця трагедії: “Дітей забрав тесть, коли вони ще подавали ознаки життя, і повіз їх
до лікарні, де в реанімації вони померли”.
А Софійка, як і всі дівчатка, любила гратися ляльками LOL та носити сукні.
Обожнювала макарони, борщ зі сметаною та жувальні цукерки. Мала неймовірну
кількість друзів, адже легко знаходила підхід до людей, з нею дружили усі і на танцях, і
в селі, і в дитячому садочку.
Поховали дівчинку разом з її рідними у Новій Каховці.
Іван, 1,5 місяця, Херсон
Маленькому херсонцю Івану було півтора місяці, але на його народження чекали дуже
довго батьки, а ще більше – рідна сестричка Софійка, яка й вирішила, що його
зватимуть саме Іваном. На Різдво вже було заплановано кесарів розтин, але дитятко
вирішило, що хоче познайомитись зі своїми рідними раніше і народився о 17:30 5 січня
2022 року.
Софійка не могла натішитись своїм братиком, дуже його любила і казала, як Іванко
виросте – буде з нею танцювати і виборювати призові місця на конкурсах.
Але 24 лютого, коли родина рятувалась із Нової Каховки та шукала прихистку,
російські вбивці пустили кулю в півторамісячне дитя, яке плакало від страху. Перед
тим, як вбити Іванка, вони розстріляли всю його родину, що була в одному автомобілі, –
маму, бабусю з дідусем та сестричку Софійку.
Через годину після злочину, до місця трагедії допустили другого дідуся, який забрав
двох дітей і відвіз до лікарні. Проте марно. Поранення були не сумісні з життям, і
малеча померла в реанімації.
Поховали немовля в одній домовині з мамою Іриною, поруч із сестрою Софійкою,
дідусем Олегом і бабусею Анною у Новій Каховці.
